ЄСВ та виплати нерезидентам: коли застосовуються міжнародні договори
Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків , опубліковано 31 липня 2026 о 11:07 Розділ: Новини
Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначені Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі – Основи).
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі – роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом ( ст. 1 Основ).
Право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням згідно з Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 3 Основ).
Відповідно до абзаців першого – четвертого ст. 6 Основ суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Коло осіб, які можуть бути застрахованими за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, визначається Основами та іншими законами, прийнятими відповідно до них.
Страхувальниками за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.
Відповідно до ст. 7 Основ загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):
а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;
б) у фізичних осіб;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, гіг-спеціалісти, залучені резидентами Дія Сіті за гіг-контрактами відповідно до Закону України від 15 липня 2021 року № 1667-ІХ «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні».
Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.
Преамбулою Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) встановлено, що Закон № 2464 визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до частини першої ст. 2 Закону № 2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов’язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених Законом № 2464, або в частині, що не суперечить Закону № 2464.
Єдиний внесок не входить до системи оподаткування (частина друга ст. 8 Закону № 2464).
Відповідно до п. 10 частини першої ст. 1 Закону № 2464 страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464 зобов’язані сплачувати єдиний внесок. Зазначена норма кореспондується із положеннями ст. 6 Основ.
Згідно з п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.
Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).
Застрахована особа – це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону № 2464).
Відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об’єднаннях, у фізичних осіб – підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров’я визначає Закон України
від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 1105).
Страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи – підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах (ст. 11 Закону № 1105).
Відповідно до частин першої та другої п. 1 ст. 29 Закону № 1105 страхуванню від нещасного випадку підлягають, зокрема, особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи – підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах.
Отже, загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають як громадяни України, так і іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України), які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру.
На сьогодні Угода між Україною та Республікою Польща від 18 травня 2012 року про соціальне забезпечення є чинною (далі – Угода від 18.05.2012) (Угоду ратифіковано Законом України від 05 вересня 2013 року № 458-VII «Про ратифікацію Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення»). Відповідно до ст. 6 Угоди від 18.05.2012, якщо ст.ст. 7 і 8 Угоди від 18.05.2012 не передбачено інше, на особу, яка підпадає під дію Угоди від 18.05.2012, поширюється законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої вона здійснює трудову діяльність. Отже, виплата винагороди за консультаційні послуги з питань оподаткування фізичній особі – підприємцю, яка здійснює діяльність на території Республіки Польща не буде базою нарахування єдиного внеску.
Водночас Угода між Україною та Федеративною Республікою Німеччина про соціальне забезпечення від 07 листопада 2018 року на сьогодні не ратифікована Верховною Радою України, тобто не набрала чинності. Отже, виплата винагороди за надані юридичні послуги адвокату – резиденту Федеративної Республіки Німеччина та за IT-послуги фізичній особі – громадянину України, зареєстрованій суб’єктом підприємницької діяльності відповідно до законодавства Німеччини (Gewerbe), може бути базою нарахування єдиного внеску у разі, якщо такі роботи (послуги) надаються за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру.