Чи можна зменшити мінімальне податкове зобов’язання за рахунок переплат і боргу
Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків , опубліковано 11 серпня 2026 о 09:03 Розділ: Новини
Відповідно до п.п. 14.1.114 прим. 2 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) мінімальне податкове зобов’язання – мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до ПКУ. Сума мінімальних податкових зобов’язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі – підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов’язанням.
Відповідно до п.п. 38 прим. 1.1.4 п. 38 прим. 1.1 ст. 38 прим. 1 ПКУ мінімальне податкове зобов’язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.
Особливості визначення загального мінімального податкового зобов’язання платників податку на прибуток – власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, встановлено п. 141.9 ст. 141 ПКУ.
Порядок зарахування сум податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок, сплачених протягом податкового (звітного) року, у зменшення суми загального мінімального податкового зобов’язання регламентується підпунктами 141.9.2 – 141.9.3 п. 141.9 ст. 141 ПКУ. Суми податків, що враховуються у зменшення загального мінімального податкового зобов’язання залежать від частки сільськогосподарського товаровиробництва у загальній сумі його доходу, що враховується під час визначення права такого товаровиробника на реєстрацію як платника податку.
Так, відповідно до підпунктів 141.9.2 – 141.9.3 п. 141.9 ст. 141 ПКУ до суми сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок відносяться:
податок на прибуток підприємств;
податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з доходів фізичних осіб, які перебувають з платником податку у трудових або цивільно-правових відносинах (крім доходів, які сплачені за придбання товарів у фізичних осіб), з доходів за договорами оренди, суборенди, емфітевзису земельних ділянок сільськогосподарського призначення;
єдиний податок (у разі переходу у податковому (звітному) році із спрощеної системи оподаткування на загальну);
земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь;
рентна плата за спеціальне використання води;
20 відс. витрат на сплату орендної плати за віднесені до сільськогосподарських угідь земельні ділянки, орендодавцями яких є юридичні особи, та/або які перебувають у державній чи комунальній власності.
При цьому вказаними нормами встановлено, що у сумі сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок не враховуються помилково та/або надміру сплачені у податковому (звітному) році суми податків, зборів, платежів.
Згідно з п.п. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 ПКУ надміру сплачені грошові зобов’язання – це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету або на єдиний рахунок понад нараховані суми грошових зобов’язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Зокрема, п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, що податковий борг – це сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений ПКУ строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному ПКУ.
Джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів (абзац перший п. 87.1 ст. 87 ПКУ).
Згідно з абзацом третім п. 87.1 ст. 87 ПКУ сплату грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено, зокрема:
а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника);
б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у п. 43.4 прим. 1 ст. 43 ПКУ.
Отже, якщо станом на дату проведення нарахування грошових зобов’язань у податковому (звітному) році у платника податків обліковуються надміру сплачені суми з відповідного платежу, то такі нараховані грошові зобов’язання (у т. ч. податковий борг) можуть бути погашені за рахунок наявної переплати.
Таким чином, враховуючи те, що джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу є, зокрема, будь-які власні кошти та суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів, то платники податку на прибуток, які застосовують квартальний або річний звітний період, можуть у зменшення суми загального мінімального податкового зобов’язання врахувати суми податків, зборів та платежів, визначені підпунктами 141.9.2 – 141.9.3 п. 141.9 ст. 141 ПКУ нарахованих протягом податкового (звітного) року, які погашені за рахунок наявної переплати, яка виникла у минулому податковому (звітному) році, або суми погашеного податкового боргу у межах нарахованих податків, зборів та платежів, які несплачені у минулому звітному році та невраховані при визначенні загального мінімального податкового зобов’язання за такий минулий звітний рік.